На лівому березі синьоокої Свічі серед буйної зелені розкинулось наше Подорожне або Баличі Подорожні (за іменем колишнього власника п. Тадея Балицького).
Рік заснування – приблизно 1386.
Село вперше згадується в письмових джерелах 1464 року. Під час визвольної війни українського народу (1648 – 1654 рр.) тут відбувалися активні виступи селян. Поблизу села виявлено клад ливарника (бронзові знаряддя праці, зброю), прикраси епохи пізньої бронзи ( Х ст. до н.е.)
Будинок культури, середня школа, ряд магазинів, сільська рада, відділ зв’язку, церква – таким є лише центр нашого сучасного села Подорожне, а ще ж – амбулаторія, дитсадок, клуб…
А старожили ще пам’ятають часи, коли у селі не було ні крамниці, ні молочарні. Згадують і про школу… Піклування про дітей у всі часи для наших людей було святою справою. Всі батьки хотіли, щоб їхні діти навчились грамоти. Для цього будували, хоч і невеликі, школи. Будівля школи, як пам’ятають найстарші жителі села, була збудована громадою на тому місці, де зараз знаходиться садиба колишніх жителів Іванкових.
Це був невеликий будинок, покритий гонтами. 4 класні кімнати. В одній із них жив вчитель і водночас директор школи – Єлевич Григорій. Навчати дітей не кожен мав змогу, оскільки за «науку» треба було платити. А селяни жили бідно.
На початку ХХ ст. школа була польська, тому майже всі вчителі були поляками.
